— Коли беру до рук кавалок глини, то ще не відаю, які скульптурки
виліплю з неї. Це можуть бути чи окремі портрети, чи багатофігурні композиції.
Вони народжуються безпосередньо в роботі. Твору у викінченому вигляді,
до початку роботи над ним, я ще ніколи не бачив.
Так ділиться секретами свого мистецтва народний майстер у жанрі малої
пластики Микола Вакуленко. Живе він у Ялті — всесвітньовідомій курортній
перлині Чорноморського узбережжя. Спершу було навіть дивно: у Криму
— народний умілець-кераміст? І аматорів, і професіоналів тут передусім
бентежать гори й море. А ось раптом отаке...
Майстер бере до рук керамічну мініатюру, що називається «Чорт», повертає
ії на всі боки:
— Подобається мені оця «чортяча» тема. Здавна чортами і лякали, і смішили
людей. Були вони персонажами багатьох народних казок, про них складені
приказки і прислів'я. Одне слово, чорт завжди був незмінним супутником
людського жит¬тя — відтінював той чи інший його бік. Отже, як художникові,
мені розкрилися необмежені можли¬вості для імпровізації і у формі, і
у змісті. Зрештою, поворот у творчості у мене стався, коли я відвідав
«Музей чортів» у литовському місті Каунас. Там сміявся і сумував, гнівався
і співчував чортові — цьому персонажеві народної творчості. Відтак,
повернувшись додому взявся виліплювати свого чорта.
Майстер дійшов висновку, що в кераміці він зможе (завдяки пластичним
можливостям мате¬ріалу) досягти більшої психологічної виразності, повнішого
розкриття образу.
Як маленькі потічки, зливаючись у річку, роблять її повноводою, бурхливою,
так і дбайливо зібрана, досліджена творчість окремих народних умільців
є невичерпною скарбницею мистецтва. І стає вона джерелом снаги для художників,
письменників, композиторів. Миколі Вакуленку подобаються руш¬ники, різьблені
тарелі, карбівки. Йому імпонують роботи Марії Примаченко — відомого
майстра на¬родного розпису. Підкорює її ощадливе, тонко осмислене володіння
кольорами, фантастичність у малюванні звірів. У кераміці чарує буянням
фантазії гончар Олександр Ганжа, у дерев'яній скульптурі — справжній
віртуоз пластики Сергій Коненков.
— З безлічі захоплень у людини все-таки вирізняється потяг до чогось
одного. Мене при¬ваблює гумор. Якщо скульптурний персонаж і сум¬ний,
все одно намагаюсь примусити його викликати усмішку.
Підтвердженням цих слів є Вакуленкова робота «Прокинувся, а шапки немає..
», виконана за твором Миколи Гоголя «Зникла грамота». Стоїть, чухаючи
потилицю, незграбний чолов'яга, під кущами брів у вузьких щілинах ховаються
очі. Важка щелепа підкреслює людину крутого характеру. Але оця невдача
людини, котра просто так не дасть себе в обіду, викликає щирий сміх
і співчуття. «Дивись, ку¬ме, місяця немає» — комічна картинка, де зображе¬но
двох добродив, які після доброї чарки ще не втратили надії затуманеним
зором відшукати місяць на чорному тлі неба. «Собакевич», виконаний за
гоголівськими «Мертвими душами»,— мов сич по¬глядає довкола, вузький
лоб схований під їжакуватим волоссям вказує на характер розумово обмеженої
людини. Складається враження, що Собакевич наполегливо силкується віднайти
у закутках пам'яті єдину думку, яка випадково забрела до його голови.
Минулого року від земляків Марка Кропивниць-кого з Кіровоградщини надійшло
замовлення вико¬нати серію керамічних робіт за творами драматурга. Відтак
у майстерні майстра народилися скульптурні еквіваленти, які тонко і
влучно передають характери героїв п'єс М. Кропивницького — Кукси й Дранка
(«Пошились у дурні»). Бичка («Глитай, або ж павук»), писаря Скубка («По
ревізії») та інші твори малої пластики.
— Я помітив — коли маю сумний настрій, то й герої мої виходять похмурими,
якщо ж веселий — бадьорими. Отже, внутрішній стан мимоволі відби¬вається
на роботах!
Вироби народного майстра Миколи Вакуленка можна придбати у художніх
салонах багатьох міст країни, побачити в музеях Відбулося кілька персо¬нальних
виставок — у Будинку художньої творчості в Сімферополі, у Спілці письменників
України, у Київському державному музеї Тараса Шевченка.
Кілька років тому Миколі Вакуленку було присвоєно звання — «Народний
майстер декоративно-приклад¬ного мистецтва». Працює він при Ялтинських
виробничо-художніх майстернях Художнього фонду УРСР.
...Коли дивишся на оригінальні витвори з керамі¬ки, то й не завжди уявляєш,
яку копітку, нелегку роботу треба виконати, щоб погляд милували Дивні
скульптурки.
Двічі на рік вирушає Микола до Сімферополя, де в кар'єрах, що на околиці,
викопує по півтонки глини, а відтак переправляє її додому. У місцевому
матеріалі — ялтинській глині багато вапняку, що, як відомо, під час
випалювання перетворюється у негашене вапно, а в готовому виробі, всотуючи
вологу, деформує його. Майстер довго «возиться» із глиною перед тим,
як почати суто творчий процес. Перети¬рає її на порох, потім заливає
водою, розколочує, цідить крізь сито, вибираючи домішки й пісок.
Власноручно сконструйована піч для випалюван¬ня досить зручна й компактна,
майже похідна. У камері вміщується по 6—7 фігур, а температура досягається
750—950 градусів, повністю відпові¬даючи технологічним вимогам.
Творчість майстра нині має чіткі обриси. Крім своєрідного скульптурно-пластичного
прочитання літературних творів Микола створює й чимало жанрових композицій,
за мотивами народних пісень, особливо жартівливого циклу.
— Мені приємно,— говорить художник,— коли, дивлячись на мої роботи,
люди сміються — добро¬зичливо, щиро, захоплено.
м. Ялта Кримської області.
Микола ЧУБУК.
Ранок,
№4, квітень, 1983
На першу сторінку
