ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ

Чим більше Микола Вакуленко заглиблювався у фольклор і етнографію, тим ближчим йому ставав світ вірувань наших предків. Майстер захопився перекладом буйної фантазії українського народу на мову глиняної пластики. Так народжувалися одна за одною чудернацькі істоти. Поступово Микола Вакуленко переконався, що це не просто химерні витвори усної народної творчості, а міцна всеохоплююча система уявлень наших пращурів про довкілля, плин часу, добро і зло на білому світі, про космос, тобто - МІФОЛОГІЯ. Нехай наївна і занадто персоніфікована, головне, що вона давала можливість людині пояснити, як влаштований всесвіт, що відбувається навкруги, а відтак усвідомити свою роль на землі.

Врешті-решт Микола Вакуленко сам став вивчати цей маловідомий пласт нашої праісторії. Світ почався, стверджує він разом зі своїми однодумцями, не з дня народження Ісуса Христа, хоча й ведемо відлік часу з цієї миті. Існував він тисячі років до того. І не було в ньому ще Бога Єдиного, Всемогутнього! А сиділо в кожному куточку того великого світу по богу, божку або просто духу, що давали лад своїм маленьким парафіям. Водяник піклувався своїм ставком або річкою, болотяник - болотом, мавки і нявки берегли окремі дерева й кущі, а лісовик - весь ліс. Польові русалки допомагали усьому живому в полі, домовики налагоджували побут людини в хаті і на подвір’ї. А були ще - чугайстри, вовкулаки, мани, поторочі, скаменюшники, двулити, щезники, свічколапи, літавиці, земські духи й безліч інших. Кожний з них - зі своїми обов’язками, можливостями, характером. Це вже пізніше всіх їх стали називати нечистою силою й чортами, бо не вкладалися вони в християнські канони, де було позначено тільки чорне та біле. Ці істоти могли бути щодо людини і ворожими, і нейтральними, і навіть приязними, залежно від дій самої людини у межах їхніх володінь.

Чому ми так мало знаємо про праукраїнських богів і духів? Дотепний майстер має свої пояснення: «Пощастило грецьким богам. Писемність з’явилась в Елладі ще за часів панування жителів Олімпу в духовному житті країни. Тому і знаємо про них. А краса і гармонійність міфів Давньої Греції сотні років надихає митців усього світу, насамперед майстрів пензля та різця, на створення шедеврів.Інша справа в нас. Не змогли своєчасно запротоколювати життя-буття своїх охоронців: не вміли, бач, ще писати...»

Однак коріння вірувань пращурів виявилося настільки міцним і розгалуженим, що й тисяча років постійного його корчування після прийняття християнства не призвели до забуття. Уся чортівня у Миколи Вакуленка в особливій пошані, бо, власне, її засилля в народних оповідках свідчить, що люди завжди приділяли «нечистій силі» неабияку увагу. Згадаймо хоч би «Бабу в церкві» Степана Руданського, яка ставить свічку в церкві чортові і так пояснює свою життєву філософію:

Ніхто того не відає,
Де по смерті буде...
Чи у небі, чи у пеклі
Скажуть вікувати,
Треба всюди, добрі люди,
Приятелів мати.

Микола Вакуленко поставив собі за мету своїми роботами нагадувати сучасникам про «тіні забутих предків», обравши девізом слова: «Не цураймося свого!» У доробку майстра ви знайдете міфологічні персонажі, що опікуються і природою, і хатою. Ось пишний і спокійний, сповнений власної гідності Дворовик, що дбає про худобу і порядок на обійсті; ось добродушний і трохи пришелепкуватий волохань Водяник; ось замислений, з пильним поглядом в далечінь Лісовик... А в хаті панували колись невидимі для людського ока істоти, яких повсякчас ми згадуємо до сьогоднішнього дня. Та чи доводилось вам бачити, скажімо, Злиднів, що завжди з порожніми мисками і горнятами чекають свого часу? Чи уявляєте собі головного хатнього чорта Дідька, що тільки вночі спускається на м’яких лапах з горища, щоб втамувати спрагу? Принаймні, витівки Луканьки доводилось спізнати кожному. Луканька - це незлобне чортеня з хитрою посмішкою і твердими ріжками. Неперевершений «фахівець» з дрібних капостей, - цей бешкетник може виступити і приятелем-помічником.

Вглядаючись у роботи Миколи Вакуленка, які мають щось спільне, але завжди неповторні, раптом відкриваєш, що чорти, як і люди, здатні відчувати радість і сум, веселощі і відчай, любов і розчарування. Адже не тільки Боги створюють людей за своєю подобою, а й, навпаки, людина наділяє Богів і чортів своїми рисами.

Сподіваємось, що словник праукраїнської міфології від Вакуленка, народжений з глини і вогню, стане в пригоді сучасникам і прислужиться нащадкам. «Не цураймося свого!»